Внук кремезного чумака, Січовика блідий правправнук, Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну. І крізь папери, крізь перо, Крізь дні буденні - богоданно Рокоче запорозька кров Міцних поплічників Богдана - Тих отаманів курінних, Що під гармати революцій Уміли кинуть п'яний сміх В скривавлене обличчя - муці. Чия залізна голова І з-під катівської сокири Жбурляла в чернь такі слова, Що їй мороз ішов за шкіру. Хто в дикий вихор гопака Втіляв життя назустріч степу, Й чия упевнена рука Зміцняла сивого Мазепу. Коли ж в батуринськім огні Держава рухнула, тоді-то Вони взяли свячений ніж, Залізняка майбутні діти! Хай згинуло, хай загуло - Вони лишилися, як криця! І жадний примус, жадне зло Їх не примусило скоритьсяі Херсонські прерії - мов Січ, А кобзарем - херсонський вітер, І рідним був одразу клич: - Вставайте! Кайдани порвіте! Бо ж там тече козацький Буг Й - не раз червоная - Синюха, А я там весен вербний пух І дух землі - з дитинства нюхав. Як не калічила Москва, Не спокушав її розгон той - Та враз підвівсь, і запалав, І з серця кров'ю крикнув Гонта. ...Даремно, вороже, радій - Не паралітик і не лірник Народ мій - в гураган подій Жбурне тобою ще, невірний! Ще засилатимеш, на жаль, До Києва послів московських - І по паркету наших заль Ступати лаптю буде сковзько.
https://lyrics.primoaccordo.net/yevgen-malanyuk/urivok-z-poemi.htm