Вступ. Пр: ||| Декому краще вдаються приголосні, Декому - голосні. На неї не можна було не звернути увагу - Вона сміялась вві сні. Вона так легко вгризалася в шкіру, Не знаючи, що ця шкіра моя. Коли вона прокинеться - Добре було б дізнатись її ім'я. Якби вона почала писати спогади Про кожну з отриманих ран, Її книга мала б такий самий успіх, Як тора або коран, Чоловіки читали б цю дивну книгу, Відчуваючи власну вину, І палили б її на площах столиці, Перш, ніж почати війну. Приспів: Коли вона знову прийде сюди, Коли вона знайде свої сліди, Коли вона принесе з собою срібло Трави й невагомість води, Я знатиму що її тепло, це все, Що було й чого не було, Єдине, що її тут тримало, Єдине, що її далі вело. Коли вона знову знайде мене, Вишіптуючи лише одне: Те, що було - давно минуло, І те, що буде - теж мине. Тому не ховай свого лиця, Ця тиша не має початку й кінця, Доки здіймається наша ніжність, Доки б'ються наші серця. Але вона прокидалась І все починалося саме тоді. Вона добре трималась на сповідях, На допитах і на суді. Вона говорила, що краще зброя в руках, Аніж хрести на гербах. Коли вона вимовляла "любов", Я бачив кров на її зубах. Стережіть її, янголи, Беріть під крило легке. Скажіть, нехай зберігає спокій, Коли входить в чергове піке, Хай поверне мої рукописи, Моє срібло й моє пальне, Та спитайте її при нагоді, Чи вона взагалі пам'ятає мене. Приспів. Коли вона знову прийде сюди, | Коли вона знову... | Коли вона знову прийде сюди, | Коли вона... | (2) Коли вона знову знайде мене, Вишіптуючи лише одне: Те, що було - давно минуло, І те, що буде - теж мине. Тому не ховай свого лиця, Ця тиша не має початку й кінця, Доки здіймається наша ніжність, Доки б'ються наші серця. Наші серця! Наші серця! Наші серця! Наші серця!