Ніч яка місячна, ясная, зоряна, Видно, хоч голки збирай; Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупочці тут під калиною, І над панами я пан! Глянь, моя рибонько,- срібною хвилею Стелеться в полі туман. Ти не лякайся, що свої ніженьки Вмочиш в холодну росу; Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько, Тепло - ні вітру, ні хмар; Я тебе пригорну до свого серденька, А воно палке, як жар.